Казочка для сезону застуд :)

Як лісовичок від застуди вилікувався

         Зимою у казковому лісі тихо-тихо. Тільки вітер походжає між дерев, струшуючи з гілок сніг.

         Того дня маленький Їжачок ніяк не міг заснути. Вся його родина: і тато Їжак, і мама Їжачиха, і братики та сестрички мирно сопіли у затишному кубельці під корінням розлогої ялини. А наш Їжачок покрутився у ліжку туди сюди та й вирішив піти подивитися: що ж то воно за зима така. От виліз він із теплої домівки і почав роздивлятися навколо. А навкруги сніг лежить білий-білий. як мамина тепла ковдра. Замилувався Їжачок. Раптом чує з-під старого пня: кахи-кахи.

–       Хто тут?! – злякано запитав їжачок. Бо й справді лячно. Хто це там у тихому зимовому лісі кахикає та між корінням вовтузиться.

–       Та свої це, свої, не репетуй... – почувся застуджений голос, і з-під пенька, важко зітхаючи та шмигаючи носом вибрався Лісовичок.

–       Здоров, друже, – зрадів Їжачок. – А в тебе теж безсоння? Ви ж, лісовики, начебто зимою у сплячку впадаєте? Дерева засинають, тож і вам у лісі роботи нема.

–       Заснеш тут, – зітхаючи, поскаржився Лісовичок. – Нежить клятий замучив та ще й горло дере.

Малий Їжачок співчутливо подивився на товариша.

–       Не пощастило тобі, застуда річ погана. А де ж це ти її підхопив?

–       А хто його знає... А-пчхи! Ох! – Лісовичок втер почервонілого носа великою картатою хустинкою. – Може, ще в листопаді, перед тим, як спати вкладатися. Осінь же дощова була, пам’ятаєш. От ноги десь і промочив. А тоді спати влігся і так мені погано, горло дере, ніс заклало – який тут сон!

Замислився Їжачок. Так йому шкода стало Лісовичка. Неодмінно треба чимось горю зарадити. І тут він раптом згадав:

–       Слухай-но, Лісовичку. Я минулої осені теж застудився, то до мене зібралися всі мої друзі: і зайчата, і білочки, і лугові та лісові феї. Ми так веселилися, і пили чай, і розповідали різні історії, що хворобу, мов рукою зняло.

Лісовичок сумно зітхнув.

–       Добре тобі, у тебе багато друзів...

–       А в тебе що – нема? – щиро здивувався Їжачок.

–       Ну, не те, щоб нема... – знітився Лісовичок. – Я, розумієш, більше на самоті люблю бувати... Та й сплять зараз усі...

–       А я ж не сплю! – зрадів маленький Їжачок. – І я твій друг. Давай спробуємо. В тебе чай є?

–       Є, – гордовито відповів Лісовичок, – я ще влітку насушив м’яти, ромашки, чабрецю... Ох і смачнющий же чай буде, запашний!

Їжачок надзвичайно зрадів та швиденько майнув додому – по банку з яблучним варенням. Адже всі у лісі знали: ніхто не вміє робити такого гарного варення, як мама Їжачиха. Незабаром друзі вже сиділи у Лісовичковій хатинці під корінням старого пня та пили гарячий лікувальний чай із варенням. Надворі свистіла завірюха, а їм було тепло й затишно. Вони розповідали один одному кумедні історії і веселилися від душі. Раптом лісовичок здивовано сказав:

–       Слухай, а я більше не чхаю. Та й горло майже не болить. Справді, діє твій рецепт.

І він вдячно обійняв Їжачка. Друзі ще трохи посиділи, а тоді Їжачок вирушив до своєї домівки – вкладатися спати разом зі всією великою їжаковою родиною. А Лісовичок прибрав зі столу чашки і теж вмостився у ліжко. І, вже засинаючи, думав: «Друзі – то все-таки чудова річ! Треба буде навесні влаштувати таке ж чудове частування для всіх мешканців казкового лісу. А то й справді – чого це я все сам та сам. Разом же веселіше!»

 

Темы: рассказы

6 комментариев

  • Legendovna 23 января, 14:36

    Очень трогательно у Вас получается. но может заменить"бенкет" на "таке ж чудове чаювання"?По стилистике лучше подходит)))

  • Lorelea 23 января, 14:45

    спасибо, да, наверно будет лучше

  • Legendovna 23 января, 14:47

    Я у мамы такая же корректорша)))

  • Nina006 23 января, 14:38

    Позитивненько)

  • Julka 23 января, 21:11

    Класно) гарно написано) малеча зацінила, але замість "чашки" у нас "горнятка".

  • Lorelea 24 января, 13:33

    теж люблю слово "горнятко", у нас воно менш вживане

Для комментирования нужно войти или зарегистрироваться

Вернуться в Клуб