Іграшка для домовичка

– Знову ти іграшки не прибрав! Скільки можна повторювати!

Миколка завів звичну пісню:

–       Ну, мамо, я не встиг... Я завтра приберу, бо так вже спати хочеться...

Але мама була невблаганна:

–       Ніяких завтра, швиденько все прибирай і лягай спати.

Миколка, буркочучи виліз з-під теплої ковдри і почав згрібати у коробку машинки, солдатиків, деталі конструктора. Мама пильно стежила за «прибиранням» і хитала головою.

–       От уже ж горе з тобою, завтра ж сам нічого тут не знайдеш. І що буде, коли ти підеш до школи? Як ти тоді собі раду даватимеш?

Майже всі іграшки уже були складені, коли Миколка раптом почав гарячково щось шукати. Він обдивився навколо, зазирнув під ліжко, під стілець, потім почав порпатися у коробці з іграшками.

–   Що сталося? – занепокоїлася мама.

–       Машина пожежна... загубилася... – пробурмотів Миколка, перебираючи уже складені іграшки.

–       Та, мабуть, ти її вже склав і не помітив. Ти так усе згрібав, що й не дивно. Лягай спати, завтра знайдеш свою машину.

Але Миколка раптом уперся.

–       Ні, я маю зараз її знайти! А якщо вона пропала?

–       Не кажи дурниць, куди б вона пропала з квартири? Може, ти її комусь у дворі чи у дитсадку дав погратися?

–       Ні, не давав, – впевнено мовив син. – Вона ж зовсім новенька, сам іще не награвся.

–       То завтра знайдеш, лягай уже, пізно.

Миколка зітхнув і вклався у ліжко. Мама пригасила світло, присіла поцілувати сина на добраніч.

–       Зовсім же новенька, – занепокоєно бурмотів Миколка.

–       Та не переймайся ти так, – втішала мама. – Через якусь іграшку...

Тут Миколка визирнув з-під ковдри.

–       Мамо, а може її вкрали?

–       Хто? Злодії? – мама ледь стримувала сміх.

–       Домовик...

–       Хто-хто?

–       Ну, домовик. Пам’ятаєш, ти мені казку читала, про таких істот, що живуть у будинках поруч з людьми...

Мама погладила його по голові:

–       Так то ж лише казка... Хоча, ти тут у себе такий безлад розвів, що не те що домовики, слони розведуться, а ти й не помітиш. На добраніч, фантазер ти мій маленький.

Мама вийшла з кімнати і причинила двері. А Миколка все ніяк не міг заснути. А якщо й справді це якась казкова істота цупить його іграшки. Треба підстерегти нахабу...

Пожежна машина не знайшлася і наступного дня. Мама тільки розвела руками і сказала, що тепер Миколка, мабуть, буде складати всі іграшки на місце. Тато, дивлячись на розгубленого сина, навіть сам підключився до пошуків, але теж безрезультатно. Втім, Миколка вже майже впевнився, що тут не все чисто. Увечері він акуратно навіть без нагадувань поскладав всі іграшки в коробку, залишивши на видному місці на столі лише новенький поліцейський автомобіль із сиреною. Його Миколці подарував тато на Новий рік. Разом вони частенько бавилися у поліційний відділок, переслідуючи злочинців на просторах від кухні до вітальні.

     Миколка лежав у ліжку, але не спав і все вдивлявся в темряву: чи не прийде невідомий злодюжка на його приманку.

     Раптом у кутку зашаруділо, щось невеличке і кошлате рвучко кинулося до столу і згребло Миколчин автомобіль.

     Хлопчик миттю зірвався з ліжка і схопив невідомого просто на місці злочину. Той пручався, але Миколка явно виявився сильнішим. У світлі вуличного ліхтаря, що заглядав у вікно, хлопчик роздивився скуйовджену чуприну, волохаті лапки та злякану мордочку.

–       Ти хто? – суворо прошепотів Миколка, міцно тримаючи незваного гостя.

–       Пусти, – шипів той. – Я домовичок, живу тут. Ясно?

–       Та воно-то ясно, а іграшки мої навіщо крадеш?

 

Спійманий злодюжка раптом похнюпився і пробурмотів.

–       А тобі що, шкода? У тебе їх он як багато порозкидано. Я думав ти й не помітиш...

Помовчавши він додав:

–       Я ж іще маленький, як ти, теж хочу погратися, а іграшок домовичкам у крамницях не продають, у мене жодної немає...

Миколці стало шкода домовичка. Він випустив його, а сам присів поряд на підлогу. Звісно, йому не шкода іграшок. Мама з татом завжди казали, що жадібність це погано, і треба ділитися. Але ж красти теж не добре... Що ж придумати?

–       Слухай, – врешті озвався Миколка до домовичка, – давай разом будемо гратися. І мені не буде сумно.

Домовичок радісно схопився, але тут-таки знову сів на підлогу і махнув волохатою лапкою.

–       Нічого не вийде. Вдень ми, домовики, не маємо права показуватися людям, а вночі ти спиш...

Миколка задумався...

–       Ну, тоді я буду залишати тобі на ніч іграшки на столі. Ти пограєшся, а вранці покладеш назад.

–       Згода! – зрадів домовичок. – Так цю поліцейську автівку вже зараз може взяти? – він міцно притис іграшку до грудей.

–       Звісно, можна.

Домовичок подякував і миттю зник у темряві, Миколка навіть не встиг помітити, куди ж він подівся.

Ранком, коли мама збирала сина до дитсадка, вона помітила на столі загублену пожежну машину.

–       Ось же вона! – здивовано вигукнула мама. – Але ж вчора її точно тут не було.

Миколка промовчав, гордий своєю таємницею. Але ввечері мама помітила на столі кілька акуратно розкладених іграшок.

–       А це що за виставка?

–       Це для домовичка. Розумієш, він ще маленький, а йому нічим гратися, – одказав Миколка.

Мама, ховаючи посмішку, і намагаючись бути серйозною глянула на сина:

–       Ну, то передавай йому вітання і на добраніч!

У кутку щось тихенько зашаруділо у відповідь, але мама вже зачинила двері.

– Сподіваюся, нові іграшки теж тобі сподобаються, – сказав Миколка у темряву і поринув у сон.

Темы: рассказы

43 комментария

  • Legendovna 10 января, 14:08

    Очень понравилось!!Ну вот и придраться не к чему. И слог хорош и читается гладко.Нашла одну скорее всего опечатку,просто уберите (Ранком, коли мама збирала сина до дитсадка, вона помітила на столі (дві) загублену пожежну машину)

  • 9 комментариев
  • Tata4ka 10 января, 15:20

    сын до сих пор говорит, что игрушки - живые. И когда он спит, они живут своей жизнью)

  • Lorelea 10 января, 15:21

    какой-то мультик вспоминаю из детства, советский ещё. Вроде там тоже игрушки оживали

  • Tata4ka 10 января, 15:24

    да есть какой-то)

  • Red__Fox 10 января, 14:19

    Дуже класно,розповідь якась така "уютная".Ви молодець :thumbsup:

  • Lorelea 10 января, 14:33

    дякую

  • Milaj 10 января, 14:26 1

    Красиво.
    Но можно одно замечание))
    Мама у вас - злой полицейский. Заставляет убирать, не прислушивается к беспокойству сына. А папа добрый- папа играет с ребёнком, новогодний подарок подарил папа ( а не родители).
    Это ,почему-то ,задело.

  • 6 комментариев
  • Milaj 10 января, 14:45

    Сама идея с домовичком- очень понравилась.

  • Lorelea 10 января, 14:45

    Милай, а вы не психолог? Просто у меня подруга психолог, тоже вот подмечает такие нюансы, это профессиональное уже :)

  • Tata4ka 10 января, 15:21

    ну тут я бы не стала придираться - это я заметила, но это никак не делает маму злым полицейским)

  • Lenas79 10 января, 14:34

    Очень хорошо написали. Своему сыну сегодня почитаю, он оценит. Молодец!

  • Lorelea 10 января, 14:35

    спасибо. Расскажете, понравилось ли сыну

  • Lenas79 10 января, 14:41

    Ок. но я и так Вам могу сказать, что понравится. Он у меня любит рассказы про привидения, и всякое такое... Я боюсь читать ему страшные истории, а Ваша добрая и с хорошим концом

  • Lynxx 10 января, 15:00

    Замечательный рассказ

  • Lorelea 10 января, 15:02

    спасибо

  • Torri 10 января, 15:19 1

    Я люблю такие сказки)) Сама частенько придумываю детям, надо таки записать на память

  • 1 комментарий
  • Torri 10 января, 15:25

    Рассказывать умею, писать не пробовала. А тут уже двойной декрет заканчивается, ээх((

  • Torri 10 января, 15:28

    У нас на подобии одна есть, только там жаба приходит и все игрушки, которые на полу -съедает. Так порой самой уже скорей бы лечь,, а старший возмущенно - мама, ты что, жабу раскормить хочешь??))) И все убираем))

  • Lorelea 10 января, 15:38 1

    волшебная сила искусства, она такая

  • Melisenta 10 января, 21:19 1

    Сюжет гарний, але мене дуже бентежать діалоги, а саме мама:
    Горе з тобою, не кажи дурниць, через якусь іграшку... мами так до дітей говорять?( хіба надто роздратовані мами, і то не можу уявити ситуації, щоб я сказала дитині, горе з тобою.
    Мама з татом завжди казали, що жадібність це погано, і треба ділитися. Але ж красти теж не добре...
    Заставляння ділитись знову ж таки.... герой має сам хотіти поділитись, без ррямих повчань краще)
    Ваша справа звісно, але я б не стала читати таку казку саме такими словами дитині. Попрацюйте над діалогами ще і вийде прекрасна мила домашня казочка)

  • 5 комментариев
  • Lorelea 10 января, 22:31

    Да и если брать детскую классику то же Простоквашино или Денискины рассказы, то там мамы тоже себе позволяют не сильно педагогичные пассажи :) но у меня немного другие критерии оценки литературных произведений ')

  • Melisenta 10 января, 22:43

    Ці книги я теж дитині б не читала, але справа ваша, звісно)

  • Lorelea 10 января, 22:52

    Ми уже прочитали цi книги :)

Для комментирования нужно войти или зарегистрироваться

Вернуться в Клуб