Казка про яблуневу фею

Ну, стартуємо :)

Оскільки форум для матусь, то почнемо з казочки. Авторство моє, кілька років тому її надрукували в журналі "Диво-деревце". 

 

         Закинутий сад починався просто в кінці вулиці, неподалік від бабусиного будинку. Ніхто уже точно й не пам’ятав, кому він колись належав: можливо, тутешньому пану. Але нині від пишного доглянутого саду лишилися лише здичавілі яблуні. Софійка любила блукати зарослими травою стежками, розсуваючи навислі над головою гілки. У їхньому затінку так добре було ховатися від полудневої спеки та гратися в хованки. Подекуди у траві траплялися яблука-паданки – зелені й такі кислі, що зуби зводило. Втім, діти особливо цим не переймалися, адже біля кожної хати був свій сад, повний стиглих і смачних яблук, груш, слив.

–       Дивіться, дивіться! – Костик показував рукою кудись угору. – Оце так яблуко!

Софійка та її подружка Наталка підбігли до великої яблуні, пильно вдивляючись у переплетіння гілок. Там, угорі, висіло величезне рожевобоке яблуко. Таких плодів не те що у здичавілому саду, а навіть і у доглянутому садочку дядька Миколи, знаного не все містечко садівника, годі будо й шукати.

–       Треба його зірвати! – загорівся Костик. – Зараз залізу.

Але яблуко висіло дуже високо, на тонких гілках – ніяк не дістатися. Так ні з чим і пішли.

         Увечері, перед тим як лягти спати, Софійка тихенько вийшла з хати і побігла в сад. Дивне яблуко тягло її сюди, ніби магнітом. Навіть у вечірніх сутінках воно ніби світилося зсередини якимось власним рожевим сяйвом. Дивина та й годі! І тут Софійка помітила серед темного листя якусь маленьку постать. Дівчинка затамувала подих: на гілці гойдалася тендітна істота, ніби вся зіткана із місячного сяйва, у рожевій сукенці, з довгим золотавим волоссям. У повітрі розлігся невимовний яблучний аромат. Казкове створіння пильно подивилося на Софійку і дзвінко розсміялося.

–       Хто ти? – прошепотіла дівчинка.

–       Яблунева фея. Я живу в цьому садку і охороняю його.

–       Нащо його охороняти, коли тут вже нічого нема, окрім здичавілих кислих яблук, – здивувалася Софійка.

Фея образилася.

–       Це найпрекрасніший сад у світі. А охороняти його треба, бо його збираються вирубати. Мовляв, закинутий сад містечку не потрібен, тільки місце дарма гуляє...

–       Ой, як шкода! – засмутилася Софійка. – Якщо сад вирубають, де ж ми тоді будемо гратися?

–       Гратися! – передражнила її фея. – Найгірше те, що коли зникне цей сад, то й в усьому містечку зникнуть яблука, груші, сливи – все те, чим ви так пишаєтеся. Адже сад чарівний. Саме завдяки його силі, ваше містечко так славиться врожаями фруктів.

Тут раптом фея звела очі до гори і замовкла, ніби прислухаючись.

– Зірви ось це яблуко і тримай у себе, – несподівано сказала вона. –Незабаром воно тобі знадобиться, сама побачиш навіщо. Тоді розріжеш його, дістанеш зернини посадиш у землю.

     І рожевобоке стигле яблуко, яке ще вдень було таким не досяжним, саме впало в руки Софійки. Дівчинка міцно притисла його до грудей і підняла голову, аби подякувати феї, але на гілці вже нікого не було.

    

     Наступного вечора розпочалася страшна злива і град. Негода вирувала усю ніч, а коли ранком жителі містечка повиходили з будинків, то були у розпачі. Їхні розкішні сади перетворилися на звалище мокрих і поламаних гілок. Негода не пошкодувала і врожаю. Оббиті яблука, груші, сливи лежали в грязюці. Коли Софійка, прокинувшись, побачила заплакану бабусю і визирнула на двір, то відразу все зрозуміла. Так ось про що говорила фея. Треба негайно ж розрізати яблуко! На очах у здивованої бабусі Софійка поклала яблуко на стіл і обережно розрізала навпіл ножем. Усередині була ціла купа міцних темних зерняток. Дівчинка поклала одне на долоню.

–       Ходімо бабусю, посадимо його.

–       Та що ти, дитино, навіщо? Там і так у садку бозна що робиться, а ти ще якісь пустощі вигадала.

–       Це не пустощі, от побачиш!

Софійка вибігла в сад і розривши вологу після дощу землю, опустила зернятко. І раптом... Поламані гілки випросталися, а на них, мов у казці почали розпускатися квіти, які майже одразу всихали, перетворюючись на стиглі соковиті плоди. Вражена бабуся стояла а ганку, дивилася, як розквітає її спотворений сад і не могла стримати сльози радості. А Софійка вже бігла вулицею із повною жменею яблуневих зернят і стукала у сусідські ворота.

–       Беріть, беріть! – вигукувала вона.

Ще навіть не почало вечоріти, а все містечко раділо: їхні знамениті садки знову стояли у всій красі, і стиглі плоди гнули гілки до землі. Завдяки Софійці, всі уже знали, що їх врятувало яблуко зі старого закинутого саду.

     Надвечір до будинку Софійчиної бабусі вбіг захеканий Костик.

–       Ідіть швидше, там якісь дядьки із бензопилками прийшли вирубувати старий сад.

Бабуся у розпачі сплеснула в долоні і разом з онукою кинулися до старого саду. Там уже стояли й інші сусіди, а також із півдесятка незнайомих дядьків із пилками та мотузками. Всі вони вражено дивилися у бік саду. Замість закинутих і здичавілих дерев, на яких майже нічого не родило, простягалися вгору пишні яблуні, рясно вкриті величезними плодами.

–       То ви цей сад вирубувати зібралися? – суворо звернувся до незнайомців дядько Микола.

–       Та ми... – знітилися вони... – нам сказали... Мабуть, помилка якась...

Дядьки швидко поскладали свої пилки і подалися геть, все ще здивовано оглядаючись.

– Дивина та й годі! – говорила Софійчина бабуся, коли вони разом із онукою поверталися додому. А дівчинка вже знала, що сьогодні ввечері неодмінно знову піде у колись закинутий сад, і знала, хто чекатиме її на гілці найбільшої яблуні.

 

Темы: рассказы

2 комментария

  • Divashka 8 января, 13:56

    Як гарно! В мене склалось враження наче я там була в тому саду бачила ті яблуні і чарівне яблуко ! Дякую вам!

  • Lorelea 8 января, 13:58

    дякую, приємно :)

Для комментирования нужно войти или зарегистрироваться

Вернуться в Клуб